Виховний захід на тему ''І на тім рушникові''

 

                     Виховний захід

на тему:

,,І на тім рушникові… "

Вихователь гуртожитку ДНЗ «Полонський агропромисловий центр професійної освіти»

Вороніна Т.С.



                                    I на тім рушникові… 

Мета. Спонукати учнів задуматись над значенням рушника в житті рідного народу, родини; виховувати потребу берегти його як сімейний скарб, як родинний оберіг на щастя, на долю, учити бачити красу навколо себе, розвивати відчуття прекрасного виховувати пошану до народних ремесел, гордість за своїх односельчан.

 Обладнання. На стінах рушники – рушники, в центрі вишиваний портрет Т. Г. Шевченка, предмети побуту та обереги старовинної української сім'ї.

 Учні в українському вбранні.

 Звучить запис «Пісні про рушник». 

Вихователь. Щасливі ми, що народилися і живемо в Україні. Тут жили наші батьки, діди і прадіди, тут корінь українського народу. Знати свій народ це знати мамину пісню, що сіяла в душу дитини зернятка, котрі, зійшовши, виростали в добро, любов і ласку людини, це знати батьківську хату, стежина від якої веде у великий шлях Батьківщини, це знати бабусину вишиванку, це знати дідусеву казку про правду і кривду Україна – це милозвучна рідна мова, задушевна лірична пісня, крилатий танець і вишитий рушник. 

Рушник на стіні. Давній наш звичай. Не було, здається, жодної в Україні оселі, котрої не прикрашали б рушниками. Хоч би яке убоге судилося їм життя, а все ж естетична принада за всякчас знаходила в помешканнях – хай то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка чи курна хата всюди палахкотіли багатством кольорів рушники.

 Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей.

 Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості. Згадаймо про його призначення.

 1 учень. На вишитий рушник приймала повитуха немовля, з рушником, як хлібом, приходили до породіллі.

 2 учень. 3 рушником виряджали в далеку дорогу батька сина, чоловіка й коханого, щоб він нагадував їм родинне вогнище.

 

3 учень. На рушникові підносили гостям хліб – сіль, що було ознакою щедрої гостинності.

 4 учень. Рушники були своєрідною освятою початку справи чи закінчення. Так при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом – сіллю на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках опускалася домовина з небіжчиком рушниками скріплювали купівлю – продаж.

 5 учень. На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж вона подавала рушники старостам. Рушниками пов'язували сватів та родичів жениха, коли вони йшли сватати наречену. У день весілля ставали наречені на вишитий рушник. 

Такий рушник називали плечовий, обрядовий, весільний.



Вихователь. Весільний рушник. Вишитий рушник на весіллі символізував чистоту і доброчесність нареченого з нареченої. Давайте ближче подивимось до цього прекрасного народного обряду. У ньому є такі слова: «На рушник стати вірного друга мати».

 Рушник молодим повинна вишити мати. Він обов'язково має бути вишити хрестиком, бо це символ довголіття. А на ньому мати вишивала повні чаші, налиті вином, щоб легким було життя молодих. Тому і по особливому сприймаються слова з весільної пісні:

 Не впали порошино на весільну стежину.

 де йшлися дві долі в житті.

 В ці хвилини святкові на яснім рушникові.

 Вам єднатись навік, молоді.

 Іншим рушником мати пов'язує руки молодим. На ньому вишивалися голуби. щоб життя наречених було як у голуба з голубкою, щоб рід свій продовжували.

 Ваш руки мати.

 З'єднала ясним рушником.

 Щоб не знали ви горя – розлуки,

 Весь вік воркували рядком.

 Здається, жоден обрядовий елемент не відігравав у традиційному весіллі такої ролі як рушник. Він утверджував не тільки працьовитість матері – дочки, але з'єднував у родинні стосунки сім і молодого і молодої, стелився, образно кажучи. життєвою доріжкою. Котрою мали пройти юні з високим почуттям відповідальності перед суспільством.

 За давнім звичаєм, як тільки в родині підростала дівчинка, мати заздалегідь турбувалася про рушники До їх виготовлення привчали ще з юного віку Довгими осінніми та зимовими вечорами дівчата мережили узори Кожна намагалася вигаптувати свій, чимось не схожий на інші малюнок Від того, якими вони виходили, скільки встигала вишити дівчина рушників, складалася думка про п працьовитість. вдачу. Кращі узори запозичувалися, переходили з покоління в покоління, ставали родовідними.

 У кожній родин, коли підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками Їх дбайливо оберігали, ними, у кращому розумінні цього слова хизувалися гостям і сусідам, неодмінно показували придане, виготовлене «дівчино на виданні». Якій матері не хотілося, щоб селом пішла добра слава про доньку «із золотими руками»?

 У виконанні ансамблю дівчат звучить пісня «Вишивала дівчина рушники»

 

Вихователь. Український рушник. Оздоблений квітами, зірками, птахами Скільки він промовляє серцю кожного з нас!

 Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник – невід’ємна частка нашого побуту Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою нитками на полотні.

 В різних районах і областях України рушник називають по – різному: утиральник, утирач, стирач тощо. Ознакою охайності, працьовитості кожної жінки с прибрана хата, а в ній – чистий рушник.

 Не випадково в народній пісні мати навчає доньку:

 Тримай хаточку, як у віночку, 



 I рушничок на кілочку.

 Тримай відерця всі чистенькі,

 Прийдуть зовиці пити водиці – 

 Будуть тебе хвалити.

 Рушника передавали як оберіг з роду в рід, із покоління в покоління. У багатьох місцях України понині батьки бережуть рушники для дітей – I не лише для дівчат. а и для хлопців, як родову реліквію, і нізащо не відають з рідної хати.

 Танцювальний ансамбль дівчат виконує танець «Рушничок». Після закінчення танцю кожна з дівчат представляє свій рушник.

 

Вихователь. Хоч у цілому для українських вишиваних рушників характерні спільні ознаки, проте кожен регіон мав свої відмінності, як за формою, так і способом виготовлення, сюжетним оздобленням, кольоровою гамою. У переважній більшості це були рослинні, геометричні та геометризовані орнаменти Вишиті низзю, гладдю або хрестиком. На Київщині, Полтавщині, Чернігівщині Житомирщині переважали рослинні візерунки у формі вазонів, котрі усимволізували так зване дерево життя: на Поділлі були традиційними геометричні та геометризовані з використанням анімалістичного орнаменту або малюнків стилізованих жіночих фігурок, пташок, тварин, для суто поліських виробів характерні сюжети з символами оберегів.

 Кожен район мав і свої кольорові гами Якщо для Галичини , Буковини та Закарпаття властиві яскраво – барвисті відтінки, то на Київщині, Полтавщини Чернігівщині переважали рослинні орнаменти червоного, чорного та синього кольорові, для корінного Полісся здебільшого характерний червоний та чорний.

 У виконанні дуету хлопців звучить пісня «Два кольори». 

Вчитель. Виткати полотно, вибілити його, вишити красиві рушники, сорочки який це важкий, клопіткий труд. І сьогодні ми запросили на свято чудову жінку. майстриню, яка розповість вам і покаже як ткали полотна, як з сірого конопляного пасма снувалася ниточка, ткалося полотно, на якому вишивали рушники, з якого шили сорочку 

(Розповіді запрошено) 

Сьогодні у нас в гостях також чудова майстриня, жінка з «золотими руками». Будь – ласка, розкажіть нам про свої вироби, про себе, покажіть, що ви принесли з собою

 

(Гостя показує свої вироби і розказує про них)

 Цей чудовий вид мистецтва не забутий і в нашій школі. У нас є юні майстрині, ось вони перед вами. Хоча вони навчаються цьому ремеслу недавно, та їм є що показати сьогодні. 

(Дівчата показують вишиті ними речi)



Хата, оздоблена рушниками, створює поетичний настрій. Раніше у хаті можна було побачити рушники на картинах із народного чи козацького життя, на портретах Т.Г. Шевченка, на іконах, на вікнах чи просто на стінах.

 Рушник у житті українців це теж історична і духовна пам'ять народу Як в сучасних комп'ютерах е коли, так і в рушниках записана історія місцевості, сім'ї, роду, краю.

 Бережімо цю пам'ять!

 

(Всі присутні виконують «Пісню про рушник»)